Мої стосунки із Дмитром розвивалися дуже швидко. Всього через кілька місяців після знайомства ми подали заяву про одруження, і незабаром нам довелося мати справу з усім тим приємним хаосом, який виникає з весіллями, друзями, родичами, спільним житлом та ремонтом. Через три роки ми удочерили дівчинку, яку назвали Іриною – на честь нашої кращої подруги. Ірина та її чоловік Іван стали нашими близькими друзями одразу після весілля. Ми проводили всі наші вихідні та канікули разом, і раділи успіхам один одного. Але одного разу, вирушивши на барбекю, я помітила, що Ірина дивно дивиться на Дмитра.
Спочатку я не надала цьому особливого значення, але це почуття не минало і ставало дедалі сильнішим. Якось, коли мій чоловік залишив свій телефон без нагляду, я не змогла втриматись і залізла в нього. Я виявила, що Дмитро таємно зустрічався і листувався з Іриною протягом тривалого часу. Це було потрясінням для мене… Незважаючи на мою первинну недовіру, я розповіла Дмитру про те, що знайшла у його телефоні.
Я забрала телефон Дмитра, коли Іван забрав телефон Ірини. Хоча Ірина видалила всі повідомлення зі свого телефону, ми знайшли компрометуючі докази у телефоні мого чоловіка. Настала спекотна суперечка, яка зрештою закінчилася тим, що ми з Дмитром розлучилися: те саме зробили Іван та Ірина. Через два місяці ми почули, що Дмитро та Ірина переїхали в інше місто і живуть разом. Через два роки сталося щось несподіване . Ми з Іваном одружилися. Ми разом уже п’ять років, і ми маємо спільну дитину. Ми любимо, поважаємо та глибоко розуміємо один одного. Дивно, як все може обернутися на краще навіть після такого болючого досвіду.