Я була єдиною дитиною, яку плекали мої батьки, тому їхні поради мали велику вагу, особливо, коли вони дізналися про невірність мого чоловіка Олексія і закликали мене розлучитися з ним. Батьки завжди підкреслювали важливість любові, поваги та вірності – цінностей, що глибоко укорінилися в нашій родині. Незважаючи на 8 років спільного життя, роман Льоші з колегою по роботі – розведеною жінкою старшою за нього і відомою мені – зруйнував довіру в нашому шлюбі.
Внаслідок тривалого протистояння він почав вибачатися, стверджуючи, що був неправий, і запевняючи, що його роман закінчився, оскільки та жінка повернулася до свого колишнього чоловіка. Спочатку пом’якшившись, я вирішила залишитися, незважаючи на явне розчарування та несхвалення моїх батьків. Однак, коли я наполягала на тому, щоб Льоша звільнився з роботи, щоб виключити будь-яку можливість їх возз’єднання, він відмовився, заявивши, що його робота не має відношення до наших особистих проблем.
Ця відмова змусила мене засумніватись у щирості його прагнення відновити нашу довіру. Тепер я розриваюся тим часом, щоб дати йому ще один шанс, чи прийняти пропозицію моїх батьків про підтримку. Я не знаю: рішення залишитися – це акт віри чи нерозсудливість? Тепер переді мною стоїть дилема: залишитися і відновлювати стосунки або піти і почати все заново, заручившись підтримкою моїх батьків?