Багато років тому в моїй родині виникла дилема: мій двоюрідний дідусь, самотня людина, яка не мала ні дружини, ні дітей, тяжко захворів. Його стан вимагав постійного догляду, і в нашій невеликій, але фінансово обережній сім’ї розгорілася спекотна суперечка про те, кому дістанеться його скромна квартира. Незважаючи на споріднені узи, жадібність затьмарила турботу про його благополуччя, загрожуючи перерости у серйозний конфлікт за потенційну спадщину. Спочатку мої батьки запропонували продати його нерухомість, щоб фінансувати його перебування в будинку для літніх людей, але цей план зустрів запеклий опір інших родичів.
Різні альтернативи, включаючи оренду кімнати та наймання доглядальниці, були відкинуті на тлі зростаючих розбіжностей. Сімейні збори, скликані для вирішення цього питання, вилилися в нові сварки: жодна із сторін не хотіла брати на себе відповідальність за його догляд. Метою була виключно фінансова вигода. Моя сестра запропонувала компромісний варіант: ми поселимо дядька у себе, продамо квартиру та розділимо виручені гроші. Ця пропозиція теж викликала суперечки: родичі конфліктували через розподіл коштів та обов’язків догляду.
Пропозиції варіювалися від чергування обов’язків догляду до виділення всього майна опікуну, але консенсус залишався недосяжним через зіткнення інтересів. Ситуація досягла апогею, коли стали відомі особисті плани багатьох родичів, що продемонструвало всю глибину сімейної скнарості. Навіть коли моя сестра запропонувала дати притулок нашому дядькові, внутрішні розбіжності дали зрозуміти, що жодне рішення не задовольнить усіх. У результаті відповідальність лягла на нас – і ще одного родича. Ми продали квартиру, розділивши виручені гроші, але на нас лягло основне навантаження по догляду за старим. Цей досвід навчив нас суворої реальності догляду за хворим родичем, змінивши наше уявлення про сім’ю та спадок. Невже родичі чекали, що ми відмовимося від своєї частки, але виконаємо сімейний обов’язок?