Багато років тому наприкінці року Людмила дізналася, що вагітна. Вона була ще більше вражена, коли батько дитини, дізнавшись про вагітність, зник. Люда вимушено поїхала до матері до села і в усьому зізналася. Незважаючи на початковий подив, мама заспокоїла її, запевнивши, що вони впораються. Звичайно, було дуже важко. Якось, коли наближалися свята, зношені чоботи Люди потребували ремонту. Швець, побачивши розпач в очах жінки, спочатку неохоче, але все ж таки погодився їх полагодити. Він попросив її забрати чоботи увечері 31 грудня.
Коли майстер подзвонив і повідомив, що чоботи готові, Люда, не маючи нагоди їх забрати, подякувала йому і повісила слухавку. За кілька годин він зненацька прийшов до неї додому з відремонтованими чоботями. Він відразу ж помітив її розпатланий вигляд. Після короткого спілкування він пішов, залишивши Люду із чудово відремонтованими чоботями. Того ж вечора у Люби почалися перейми. У паніці вона випадково зателефонувала шевцю, а не мамі. Зрозумівши свою помилку, вона поклала слухавку і змогла додзвонитися до матері.
Наступної миті вона опритомніла в лікарні з новонародженим сином на руках. Медсестра похвалила чоловіка, який її привіз, назвавши його “безцінним чоловіком”. Збита з пантелику, Люда дізналася від матері, що саме той майстер залишався з нею на всю ніч у пологовому будинку. Стоячи біля вікна і дивлячись на засніжене місто, Люда побачила ту саму людину – шевця, який врятував не тільки її чоботи, а й життя. Той святковий день ознаменувався не лише народженням сина, а й початком нового розділу у стосунках із чоловіком, який виявився гідним батьком та партнером.