Коли я виходила заміж за Івана, я вже мала квартиру. Але ми планували купити більш простору, щоб вмістити нашу зростаючу родину. Однак одного разу Ваня здивував мене, запропонувавши оформити нову квартиру, яку буде куплено в іпотеку, на ім’я його матері. Він вирішив, що так буде справедливо: у разі розлучення я залишу собі свою квартиру, а йому дістанеться нова. Я, звичайно, відмовилася, і тоді його мати запропонувала мені обміняти мою добре розташовану, доглянуту квартиру на її стару двокімнатну на околиці міста.
Я була вражена таким нахабством. Я твердо заявила Івану, що ми купимо нову квартиру в хорошому районі, оформимо на ім’я обох, а мою здаватимемо, щоб виплачувати іпотеку. Він начебто погодився, але тут знову втрутилася його мати. Вона наполягала на тому, щоб нова квартира та іпотека були оформлені виключно на її ім’я, стверджуючи, що якщо за моїх умов ми з Ванею розлучимося, то я отримаю свою квартиру, половину нової, а Влад – практично нічого. Ця ідея здалася мені зовсім безглуздою. Навіщо тоді платити іпотеку за квартиру, яка мені не належить? Я зрозуміла, що за всіма цими проблемами стоїть свекруха, яка майстерно маніпулює сином.
Засмучена, я поговорила з нею по телефону, але вона відмахнулася від моїх побоювань, сказавши, що іпотеку виплачуватиме Ваня, бо я все одно буду в декретній відпустці. Я пояснила, що для виплати іпотеки ми плануємо використати дохід від оренди моєї квартири, а Ваня повинен утримувати мене і нашу дитину. Після бурхливої суперечки вона назвала мене дріб’язковою. Коли через три дні Ваня повернувся до мене, то виявив свої речі, запаковані в коридорі. Я була сповнена рішучості не використовувати його у своїх інтересах – але й не виставляти себе дурепою ні перед ким, включаючи його матір.