Я заміжня і в мене двоє дітей. У нас із сестрою мого чоловіка, Надею, завжди були чудові стосунки. Вона теж заміжня, і в неї теж двоє дітей. Ми часто відзначали свята та дні народження разом – як одна сім’я. Щоразу, коли Надя казала, що не може дозволити собі подарунки, я заспокоювала її, наголошуючи, що бути разом за одним столом – ось, що справді важливо. Наші діти були трохи старшими, тому я часто віддавала їхні речі дітям Наді. Та, здавалося, сприймала цей жест як належне. Коли я завагітніла третьою дитиною, то з радістю поділилася новиною з Надею, чекаючи на її радість і вітання.
Але її реакція була вкрай несподіваною: вона кричала на мене, наполягаючи на тому, щоб я перервала вагітність, стверджуючи, що мої діти ненормальні, і вимагала, щоб я допомагала ростити її дітей. Я була вкрай приголомшена її обурливими вимогами. Ця неприємна ситуація зберігалася протягом місяця. Наближався новий навчальний рік, і Надя зателефонувала, чекаючи, що я забезпечу її сина шкільним одягом. Я пояснила, що можу запропонувати лише білу сорочку та жилетку. Я також зазначила, що вона має сама забрати речі – що викликало ще один спалах гніву з її боку.
Саме тоді я зрозуміла, що Наді ніколи не було діла ні до моєї родини, ні до мене. Вона ніколи не цікавилася нашим самопочуттям і не виявляла жодного інтересу до нашого життя. Все завжди зводилося до неї та її потреб. Незважаючи на добрий дохід її чоловіка та додаткову допомогу свекрухи, вона постійно скаржилася, що в неї немає грошей. Тому я й вирішила розірвати стосунки з Надею. Усвідомлення того, що наша дружба була односторонньою протягом стількох років, завдало мені глибокого болю. Це було тяжке, але необхідне рішення.