Катя сиділа в м’якому кріслі юридичного офісу, занурена у свої думки. Все майно її батька, за заповітом, залишалося Дімі, її брату. Хоча вона розуміла, що братові воно було потрібніше, в душі причаїлася образа. “Ти в порядку?” – Запитав Діма, помітивши її задумливий погляд. “Так, звичайно,” – швидко відповіла Катя, намагаючись приховати свої справжні почуття. Дорогою додому вона все думала про те, як це несправедливо. Так, Діма мав сім’ю та дітей, але й вона могла використовувати ці ресурси для своїх цілей. Наступного дня Катя вирішила обговорити свої почуття з матір’ю.
Вони сиділи на кухні, попиваючи чай. “Мамо, я знаю, що це безглуздо, але я почуваюся обділеною,” – зізналася Катя. Мати взяла її за руку. “Люба, твій батько завжди піклувався про тебе. Але він знав, що ти сильна і самостійна, і зможеш чудово обійтися без цих речей.” “Я знаю, мамо. Просто це дуже неприємне почуття”, – сказала Катя. Увечері того ж дня Діма прийшов до неї додому. “Катю, я хочу поговорити з тобою. Я знаю, що ти почуваєшся обділеною.
Я хочу запропонувати тобі частину спадщини. Так буде справедливо”, – сказав він щиро. Катя посміхнулася. “Дякую, Дімо, але я відмовлюся. Тато мав рацію. Мені це не так вже й потрібно. Головне, що ми є один у одного.” Ця розмова допомогла Каті усвідомити, що сімейні стосунки та взаєморозуміння куди важливіші за матеріальні блага. Вона по-справжньому відчула себе сильною і незалежною, і це відчуття було куди ціннішим за будь-який спадок.