Після довгих років розлуки мої друзі приїхали до мого міста, і ми вирішили зустрітися в одному престижному кафе. Бажаючи справити враження, я одягла нову сукню і величезні підбори, незважаючи на те, що не вмію на них ходити. Добре, я хоч від білизни, що тягне, відмовилася… У кафе кожен крок давався насилу, ноги страшенно боліли. Відкинувшись на стілець, я приховала свій дискомфорт посмішкою, поки мої друзі обмінювалися люб’язностями.
Мій розум був затуманений жалем про вибір взуття. “Про що я тільки думала, одягаючи ці туфлі?” мовчки запитувала я себе. Поки вони розмовляли, я неуважно вибирала страви з меню, бо надто втомилася, щоб звертати на них увагу. Вечір затягнувся, і до кінця я з полегшенням сіла в таксі. Скинувши взуття в машині, я відчула величезне полегшення. Повертаючись додому босоніж, я відчувала розчарування та втому.
Сміх чоловіка над моїм скрутним становищем тільки посилив моє роздратування. Залишок вечора я провела, виходжуючи хворі ноги і назавжди поклявшись відмовитися від підборів, радіючи, що хоч каблук не зламався. Через пару днів я, звичайно, сміялася з цієї ситуації, але того дня мені було не до сміху, повірте. Ось я зараз думаю, на які ж жертви ми, жінки, йдемо, щоб справити враження?! Хіба щира усмішка не краща за будь-які підбори та корсети?!