Моя сестра Надя завжди була у центрі уваги сім’ї. Коли в неї народилася дочка, наша мама рано пішла на пенсію, щоб допомагати їй, а коли в мене народився син, мої потреби залишилися поза увагою. Мені було важко без допомоги, оскільки мій чоловік невпинно працював, щоб виплатити іпотеку, і навіть такі елементарні речі, як відвідування лікаря, були складними через відсутність підтримки. Фаворитизм стосовно Наді проявлявся навіть у нашому дитинстві. Вона грала роль безпорадної, викликаючи співчуття та увагу. Мої батьки були добрими до мене, але для сторонніх людей нерівність була очевидною.
Це особливе ставлення збереглося й у дорослому житті, особливо, коли Надя стала мамою. Я справлялася зі своїми проблемами мовчки, не обтяжуючи чоловіка. Я шукала підтримки у мами, але вона відмахувалась від моїх прохань , наполягаючи на тому, що все пройде само собою. Навіть у вільний від роботи час вона воліла відвідувати Надю, пропонуючи мені лише короткі та марні візити. Зрештою, я пристосувалася. Після повернення з декретної відпустки мої фінансові проблеми полегшилися. Я знайшла сусідку-пенсіонерку, яка за певну плату няньчилась з моїм сином, що трохи полегшило моє життя.
Мама продовжувала доглядати Надію, виправдовуючи це тим, що критикує чоловіка Наді і нехтує нашими потребами. Коли син захворів і мені знадобилася допомога, мама відмовила, віддавши перевагу дочці Наді. Це ще раз підтвердило давні упередження у нашій родині. Усвідомивши, що моя мати постійно орієнтується на Надю, я вирішила розраховувати тільки на себе та своїх близьких родичів, незважаючи на те, що емоційно мені важко було прийняти цю реальність.