Всі друзі та родичі вірили, що у Віктора та Наталії був ідеальний шлюб. Наталя була розумна, гарна і приваблива. Вона довгий час не працювала, присвячуючи весь свій час їхньому сину та дому. Віктор теж вважався чоловіком мрії: гарним, фізично здоровим, добрим та фінансово стабільним. Та й син був прикладом для наслідування: добре вихованим, допитливим, відмінником у навчанні, спортивним та соціально орієнтованим. Для сторонніх вони були бездоганною родиною. Проте за цим фасадом ховалася бурхлива правда. 6 років назад у Наталії стався роман під час поїздки на море.
Віктор одразу помітив зміни у її поведінці та зажадав пояснень. Спочатку вона все заперечувала, але зрештою зізналася. Віктор був спустошений. Він залишався вірним і не міг повірити в зраду Наталії. Він дуже хотів подати на розлучення, але, подумавши про їхнього сина Дениса, який ось-ось мав піти до школи, вирішив залишитися. Наталя, змучена почуттям провини, стала надзвичайно уважною і ніжною. Віктор помітив її зусилля і спробував пробачити її, але його внутрішнє сум’яття залишалося сильним. Щоб упоратися, він завів роман із колегою, думаючи, що це зрівняє умови гри. Однак це відчуття було недовгим, і Віктор відчув докори совісті. Пізніше, коли Наталя оголосила про свою вагітність, Віктор сподівався, що то знак до їхнього примирення.
Але вагітність закінчилася трагічно – і Віктор усвідомив, що не може залишити її у такому стані. Наступні роки були безрадісні. Життя подружжя оберталося виключно навколо їхнього сина Дениса. Наталя знаходила втіху в домашніх клопотах, тоді як Віктор з головою пішов у роботу. Віктор часто міркував про своє життя, шкодуючи про своє рішення залишитись. У свої 45 років він почував себе в безвиході. Для всього світу вони демонстрували видимість щастя, але чи коштувало воно того?