Коли мені було за 60, а моєму чоловікові скоро мало виповнитись 70, ми зіткнулися з дилемою з його матір’ю – 86-річною жінкою міцної статури і з ясною пам’яттю. У дитинстві ми з чоловіком були сусідами на селі. Моя сім’я переїхала, коли я була маленькою, і ми возз’єдналися лише під час навчання в університеті, швидко полюбивши один одного. Протягом десятиліть ми були нерозлучними. Рік тому, після невеликого нещасного випадку, моя свекруха переїхала жити до нас. З того часу я щодня повторюю їй просте прохання: “Мамо, будь ласка, користуйся ложкою”.
З юності у неї була звичка куштувати все на смак пальцями. Будь то вареники із загальної миски або каша з каструлі – вона використовувала лише свої пальці. Дуже часто я знаходила у холодильнику контейнери з їжею, помічені її відбитками, що робило їжу неапетитною для решти членів сім’ї. Останньою краплею стало те, що я виявила плов із явними слідами пальців на дні. Розлютившись, я поставила перед чоловіком ультиматум:
“Або обговори це з нею, або вона повертається до села”. Він був приголомшений моєю заявою, але я твердо стояла на своєму. Якби в неї не було ясної голови, я б виявила більше розуміння. Але усвідомлення того, що вона цілком у тверезому розумі, робить це більш терпимим. Я справді прагну до рішення, яке принесе мир у наш дім. Але що, крім ультиматуму, я можу запропонувати в такій ситуації?