Протягом багатьох років я здавала свою квартиру чудовим мешканцям. Вони чудово підтримували її протягом тих чотирьох років, що там прожили, і навіть повернули мені квартиру в кращому стані, ніж я здавала її їм. На жаль, після їхнього від’їзду наш зв’язок перервався. Потім я дозволила своєму синові і невістці переїхати до тієї квартири. У цей період вони збирали на своє житло, і їм потрібно було десь зупинитися на цей час. Я щиро вірила у те, що треба допомагати сім’ї. Але невдовзі я пошкодувала про своє рішення. Колись ідеальна квартира швидко перетворилася на щось жахливе.
Підлога була липкою, кухня – брудною, а їх неслухняна кішка зіпсувала шпалери та меблі. Запах був нестерпним. Навіть сусіди нарікали на них. Моя невістка Оксана була родом із багатої родини. Дім її матері завжди був бездоганно чистий. Проте Оксана, схоже, не успадкувала цієї риси характеру. Я була спустошена, побачивши, як знищується моя з таким трудом збережена квартира. У розпачі я одного разу відвідала їх без попередження. Стан квартири був жахливий. Незважаючи на мої неодноразові скарги, нічого не змінилося.
Я навіть звернулася до матері Оксани, сподіваючись на якусб підтримку. На мій подив, вона відмахнулася від цього прохання, заявивши: “Нехай живуть так, як хочуть”. Я почувала себе зрадженою. Квартира, яку я скрупульозно облаштовувала і яку доглядала, була зруйнована. Справа була не лише у моїй власності: мені здавалося, що мої зусилля та жертви були розтоптані. Тепер я розриваюсь на частини. Чи маю я попросити їх піти? Я боюся напруги, яку це може викликати у наших відносинах, але хіба я маю інший вибір?