У свої 42 роки я вже півтора роки живу в Німеччині з мамою та молодшим сином після важкого життя та розлучення в Україні. Там я працювала вихователем у дитячому садку, і моїх заробітків ледь вистачало на утримання двох синів, особливо за слабкої підтримки колишнього чоловіка. Фінансову допомогу надавала моя мама, яка мала більш високий дохід. Тітка Марія, наша літня сусідка, пенсіонерка, часто допомагала з дітьми, не беручи за це грошей, наголошуючи на важливості щирих добрих справ.
Через роки, під час короткого візиту в Україну, я була пригнічена, побачивши, що Марія , якій зараз 88 років, обходиться лише мінімальною пенсією та епізодичною допомогою соціальних служб. Незважаючи на свої власні фінансові труднощі в Німеччині, я віддала їй свої останні 200 євро.
Перед поверненням до Німеччини я залишила їй свій контактний телефон, думаючи про те, як її можна підтримати. Незабаром тітка Марія вийшла на зв’язок і запропонувала мені свою квартиру, бо вважала нас своєю єдиною сім’єю. Я розриваюся. Згода означає зобов’язання залишитися та піклуватися про неї, але я не впевнена, що зможу переїхати з Німеччини. Як би Ви вчинили на моєму місці?