Десять років тому, коли моя дочка оголосила про свій намір вийти заміж, у нас із чоловіком виникли сумніви. У 26 років її наречений був безробітним та повністю залежав від своїх батьків. Незважаючи на наші побоювання, вони одружилися. Як і слід було очікувати, незабаром з’явилися фінансові труднощі. Їхня фінансова ситуація погіршилася з народженням другої дитини. Будучи свідком їхнього жахливого становища, я поставила доньці ультиматум: залишайся зі своїм ненадійним чоловіком або повертайся додому зі своїми дітьми. Вона вибрала друге, виявивши значні борги, пов’язані з недбалістю її чоловіка.
Відчайдушно бажаючи допомогти доньці та онукам, я скористалася можливістю отримати роботу в Італії у старої подруги. Протягом чотирьох місяців я розплатилася із боргами своєї дочки. Вирішивши залишитись на довше, я пропрацювала ще чотири роки, накопичивши достатньо, щоб купити їй квартиру.
Мої зусилля здавалися плідними, коли вона переїхала у своє нове житло, задоволена й у безпеці. Але потім на мене чекав сюрприз. Мій чоловік повідомив мені, що наша дочка подумує про примирення зі своїм чоловіком-халявником. На щастя, передбачаючи такий поворот, я завчасно оформила квартиру на своє ім’я, забезпечивши майбутнє моєї доньки та онуків. Як би там не було, я продовжувала запитувати: як вона могла не помічати його очевидних недоліків?