Одного ранку в квартиру Юлі та Міши увірвалася свекруха Світлана Петрівна, голосно оголосила про свій прихід і вивалила на стіл асорті з їжі. Юля, виснажена роботою допізна, і Мишко, не менш приголомшений візитом мами, намагалися осмислити несподіване вторгнення. Світлана з гордістю демонструвала соління, пироги та різні консерви, хоча подружжя не поділяло її захоплення з приводу таких частувань. Намагаючись впоратися з навантаженням, Юлька та Мишко згадували, як вони познайомилися на курсах особистісного зростання у Києві.
Їхня історія кохання промайнула через два міста і в результаті зупинилася на Харкові. Батьки Юльки підтримали їх, але Мишко мав складні стосунки з мамою. Юля вмовляла Мишка частіше запрошувати маму в гості, але її часті візити і “корисні” поради незабаром стали дуже нав’язливими. Запам’ятався випадок, коли Світлана піднесла Юлі стару шубу з блошиного ринку, яка здалася Юлі огидною. Ситуація набула серйозного обороту, коли під час однієї з прогулянок Світлана, не попередивши їх, взяла із собою онука Стасика. Юлька та Мишко в паніці почали судомно шукати сина, думаючи, що його викрали.
Повернення Світлани зі Стасиком на руках стало останньою краплею. Мишко, якому набридла настирливість матері, вступив з нею в суперечку. Їхня бурхлива сварка закінчилася тим, що Мишко вирішив тимчасово розірвати стосунки. Незабаром подружжя переїхало до Києва, зберігаючи дистанцію зі Світланою. Поки рідні люди спілкуються лише по телефону, чекаючи на той час, коли старі рани загояться. А як Ви вважаєте, чи виправдана така поведінка батьків, коли вони так безцеремонно втручаються у життя своїх дітей? Чи можна це назвати турботою, чи це скоріше егоїзм?