Якось, поки я поверталася з роботи в дощовий день, до мене підійшла незнайома людина, на вигляд років 45. Він був одягнений не за погодою і попросив у мене телефон, пояснивши, що втратив усі свої речі в гонитві за злодієм і спізнився на потяг на весілля дочка. Я позичила телефон і, підслухавши його розмову з засмученою дочкою, співчутливо запросила його до себе додому погрітися. Його звали Олександр.
Після чаювання він переодягнувся в одяг, який залишився у мене від брата, який жив у іншому місті. Олександр розповів про те, як багато років жив сам і як завжди дбав про дочку, навіть купив їй квартиру. Коли моя мама повернулася додому, вона дуже здивувалася несподіваному гостеві. Я пожартувала, що якби він їй сподобався як зять, то вона не дозволила б йому піти. За черговою чашкою м’ятного чаю ми обговорили моє самотнє життя, минулі сердечні прикрості та нинішнє одноманітне існування.
Ближче до вечора до Олександра подзвонили. За ним приїхав водій із компанії, якою він керував. Він палко подякував мені і пообіцяв повернути одяг. Через три тижні, коли я працювала напередодні Нового року, Олександр здивував мене, вдягнувшись Дідом Морозом і подарувавши святковий настрій. Через місяць після тієї зустрічі я переїхала до його міста. Тепер я не тільки дружина Олександра, а й незабаром стану мамою його дитини. Той день, день нашої зустрічі виявився доленосним у нашому житті.