Маргарита довго і ретельно вибирала свою весільну сукню. Вона була біла, з м’якого шовку, прикрашена тонким мереживом і маленькими перлинами. Для Маргарити сукня являла собою ідеальне поєднання традицій її села та сучасних тенденцій. Однак, коли двері зали відчинилися, і вона вступила на червону доріжку, її вуха вразило несподіване зауваження свекрухи: -Ой, що за сільську сукню ти вдягла? І це твій смак? Сльози миттю навернулися на очі Маргарити. Вона відчувала, як її обличчя покривається фарбою. Але всередині неї виникло рішення – не дати свекрусі зіпсувати цей особливий день.
— Дякую за вашу думку, — відповіла Маргарита з посмішкою. — Ця сукня для мене особлива, і я почуваюся в ній чудово. Її майбутній чоловік, Ігор, підійшов до неї, обійняв за талію і твердо промовив: -Моя наречена виглядає приголомшливо. І я пишаюся її вибором. Цілий день пройшов у дивовижній атмосфері. Гості потопали в танцях, лунали веселі пісні та гучні сміхи. І хоча в очах свекрухи все ще мелькало несхвалення, Маргарита вирішила не звертати на це уваги. Після урочистостей, коли всі гості вже пішли, і вони залишилися втрьох з Ігорем та свекрухою, остання підійшла до Маргарити.
– Я вибачаюсь за свої слова сьогодні, – почала вона, – але знай, я кажу те, що думаю. Маргарита посміхнулася: -Я помітила. Але головне, щоб ми обидві робили Ігоря щасливим. З того часу Маргарита і свекруха навчали одне одного розумінню та повазі. Звичайно, іноді між ними спалахували розбіжності, але обидві знали, що головне – це любов та добробут сім’ї.