Протягом усього нашого шлюбу ми з чоловіком зазнавали фінансових труднощів, виховуючи трьох наших маленьких дітей у орендованих квартирах. Навпаки, батьки мого чоловіка мали три квартири: в одній вони жили, а дві здавали в оренду. Незважаючи на те, що вони були свідками наших фінансових труднощів, вони ніколи не пропонували допомоги. Якось я демонстративно натякнула своїй свекрусі про наші труднощі. Її відповідь вразила мене:
-А тобі не слід було заводити дітей так рано. Я була ошелешина. Я народила свою першу дитину в 27 років: хіба це вважається ранньою вагітністю? Коли ми зіткнулися з труднощами під час переїзду, особливо з нашими маленькими дітьми на руках, свекруха ще більше розкритикувала наше рішення завести велику родину без власної квартири. Однак для нас із чоловіком наші діти були нашою гордістю та радістю. Ми завжди мріяли про велику родину.
Я не могла зрозуміти, як свекруха могла бути байдужа до становища свого власного сина та онуків. Тому я вирішила, що коли вони зістаряться і будуть потребувати допомоги, я не стану їм допомагати в жодному разі. Якщо вони вірили, що їхній син повинен постояти за себе без їхньої підтримки, то й вони нехай справляються аналогічно.