Мій шлюб здається для мене подорожжю у рожевих окулярах. Якби Арсен раніше розкрив своє справжнє обличчя – ми б не витратили даремно чотири роки нашого життя. На щастя, у цьому приреченому шлюбі не було дітей. Одружившись, ми переїхали до квартири, що дісталася мені від бабусі. Ми обидва працювали і збирали гроші, плануючи здійснити мрію Арсена, потім мою і, нарешті, створити сім’ю. Його мрією було мати машину – не рідкісне прагнення і щось, що справді принесло б користь нашій родині.
Ми були близькі до досягнення цієї мети, коли життя підкинуло нам сюрприз. Моя бабуся захворіла на злоякісну хворобу, яка зажадала термінової дорогої операції. Моїм батькам вдалося знайти лише третину необхідної суми. Враховуючи, що їй було лише 64 роки, я не могла залишити все як є. Я думала, Арсен зрозуміє мене і погодиться використати наші заощадження, щоб урятувати їй життя . Але його реакція мене приголомшила. Він безсердечно поставив під сумнів сенс порятунку життя людини похилого віку. Його слова перетворили всю мою любов до нього у пил в одну мить. Навряд чи він відреагував би аналогічним чином, якби це була його власна бабуся чи батьки.
Хоча, я не впевнена… Ми розділили заощадження порівну, і, незважаючи на обставини, Арсен не змінив своєї позиції. Здавалося, він цінує гроші більше, ніж стосунки, тому я зібрала його речі і вказала йому на двері з часткою грошей у руках. Я використала свою половину, щоб допомогти батькам з операцією моєї бабусі; плюс, позичила трохи у подруги. Операція пройшла успішно, і я ні на мить не пошкодувала, що викреслила Арсена зі свого життя раз і назавжди.