На жаль, я завжди брала на себе відповідальність за все, а не просто пускала все на самоплив. Я командувала на роботі та вдома, забезпечуючи їжу сім’ї. Думка про те, щоб покладатися на свого чоловіка, який проводив свої дні в полі та пас корів, здавалася смішною. Я та, хто збудувала наш будинок своїми руками, домовляючись про матеріали під час дефіциту. Тим не менш, від мене очікували, що я вдам з себе скромну жінку, щоб не нашкодити репутації мого чоловіка. Я стежила за всім від стовпів до паркану за допомогою своїх знайомих фахівців.
Якби мій чоловік був головним, то була б катастрофа. А діти? Я подбала про те, щоб вони здобули хорошу освіту. Думаєте, вони подякували мені за це? Ні! Незнайомці виявляють більше подяки за незначні жести, ніж мої рідні. Коли дійшло до їхніх шлюбів, мої сини розчарували мене. У мене була на прикметі гарна, благополучна дівчина для мого старшого, але він вибрав собі непристойну дівчину. Мій середній син теж вибрав невдалу, боязку дівчину, яку було легко налякати.
Мій чоловік, Петро, завжди ставав на їхній бік, говорячи: «Нехай діти живуть, як хочуть». Однак коли мої сини поїхали зі своїми дружинами, я відчула себе зрадженою. Вони не оцінили будинок, який я збудувала для них, воліючи натомість жити у старих спорудах, зате своїх. Незважаючи на всі тяготи, які я для них перенесла, вони залишаються невдячними. Якби вони наслідували мої поради у шлюбах, то не були б у такому жалюгідному стані. Моя совість чиста – я зробила все, що могла. Якщо діти не можуть шанувати мене за це, то вони не варті мого часу.