Цей день був, мабуть, найгіршим із усіх, що я колись переживала. Останнім часом я помітила, що мій чоловік став віддалятися, але я списала це на перепади настрою під час кризи середнього віку. Так ось, це був звичайний ранок: я приготувала сніданок і поїхала на роботу. Однак робота давалася важко: здавалося, що я не можу зосередитися. Перед обідом зателефонувала моя дочка і повідомила, що її хлопець, з яким вона зустрічалася 3 роки, був спійманий нею на зраді.
Ми планували їхнє весілля, і я завжди знаходила його привітною та щирою людиною, але виявилося, що все це було лише фасадом. Залишок дня я провела в роздумах про те, як потішити мою засмучену дочку. І тут несподівано я отримала від чоловіка несамовите повідомлення: “Я більше не люблю тебе. Я зібрав свої речі. Не чекай мене”. Ось так і розвалився мій 20-річний шлюб. Ми з дочкою, обидві розбиті й розчаровані, провели тиждень, занурившись у загальний смуток, перш ніж вирішили повернутись до життя. Ми зайнялися новими видами діяльності – йогою, завели собаку, ходили на спектаклі – і життя, вільне від чвар, стало чудовим.
Мій колишній чоловік звернувся до суду щодо розподілу майна. Я дозволила йому забрати машину, залишивши нас із дочкою ходити на роботу пішки. Але ніщо не могло затьмарити наш настрій. Невдовзі дочка знову почала зустрічатися з хлопцем, що наповнило мене радістю. А за місяць повернувся мій колишній чоловік. Він був відкинутий жінкою на 25 років молодший за нього і звинуватив мене у своєму нещасті. Я не могла більше терпіти, розсміялася – і рішуче викреслила його зі свого життя. Незважаючи ні на що, я ні на мить не пошкодувала про своє рішення.