Я племінниця сестри мого покійного батька, моєї тітки Аліси. Мій батько давно переїхав до міста, залишивши свій сімейний будинок сестрі. Будинок був просторий і доглянутий – перлина у селі. Коли мені було 15 років, мій батько пішов із життя, і ми переїхали до рідного міста моєї матері, втративши зв’язок з тіткою Алісою. Несподівано, близько місяця тому, мені зателефонували і повідомили, що я єдиний спадкоємець тітки.
Я вирушила до села мого батька, щоб знайти успадкований будинок, великий і гостинний. Було видно, що моя тітка доклала чимало зусиль, щоб відремонтувати та зберегти його. Незважаючи на радість, яку має приносити таке володіння, я відчувала себе ніяково. Я знала, що тітка Аліса мала двох дітей, але де вони зараз? Розпитавши знайомих, я дізналася, що у тітки були натягнуті стосунки з дітьми. Вони не могли відповідати її вимогливості догляду, та й у кожного була своя сім’я, про яку треба було дбати. Її син, Дмитро, навіть намагався якийсь час жити з нею, але пішов після конфліктів із матір’ю.
Я розшукала його в сусідньому селі, щоб обговорити спадщину. Розмова залишила у мене суперечливі почуття. Дмитро багато разів намагався примиритися з матір’ю, але щоразу отримував відмову. Його сестра регулярно привозила матері продукти, незважаючи на те, що її мама лаяла за недостатню увагу. Радість від несподіваної спадщини померкла, поки я розмірковувала над правильним вибором дій. Мені здавалося справедливим віддати будинок дітям Аліси, незважаючи на її останні побажання.