У сім’ї нас було троє: я, Оксана та Василь. Ми роз’їхалися одразу після того, як досягли повноліття: Оксана живе у Польщі, я – у місті, а брат – у сусідньому з мамою домі. Поки мама була жива, я часто їздила до неї в гості. Сестра могла приїхати тільки на свята, а брат із дружиною навіть не поспішали доnомагати мамі, хоч і мешкали в сусідньому будинку. Коли не стало мами, дім дістався нам – у трьох рівних частках. На сімейній раді я та брат вирішили не nродавати будинок, щоб зберегти те, що нам залишилося від батьків.
Та й гроші тоді були нам не потрібні. Через кілька років моя донька Віра вийшла заміж. Я попросила сестру та брата дати дозвіл, щоб дочка з чоловіком жили в батьківському домі. Вони з радістю погодились. Зять у мене виявився рукастим: все відремонтував, привів город у порядок. Живуть вони вже 7-й рік, наро дили двох дітей. Якось мені зателефонував брат і сказав, що йому терміново потрібні гроші, тож зажадав свою частку. Оксана давно вже відмовилася від своєї частки на користь племінниці, а ось Василь вимагав свою частину у грошах.
Віра з чоловіком не могли потягнути цю су му, оскільки самі мали кілька kредитів, та й працював тільки зять. Ми з чоловіком також не могли нічим доnомогти. Коли я поділилася своїми переживаннями з Оксаною, вона сказала мені не турбуватися і пообіцяла викуnити Василя і знову відмовитися на користь моєї дочки. -Величезне тобі спасибі. Але дозволь дізнатися: навіщо це робиш? -За ради мами. Вона ніби вчинила подібним чином. А ці гроші у моєму житті нічого не змінять.