Сестра моя зібралася з чоловіком на відпочинок і попросила, щоб я подоглядала її дочку. З того часу, як Надя вийшла заміж вдруге, вона живе в столиці. До цього вона з першим чоловіком та донькою у нас жили. Роз лучилися через постійні суперечки на побутовому ґрунті. На жаль, після того, як Надя переїхала до столиці, ми не часто взаємодіємо. Коли вона зателефонувала і попросила мене за донькою подивитись, я здивувалася, але охоче погодилася. Соня ровесниця мого Діми. ”Якраз разом гратимуть” – подумала я. Загалом племінницю до мене привезли з речами, а самі поїхали на море.
Надю я не могла впізнати. Востаннє я її бачила чотири роки тому. Вона не тільки виросла, а й якось замкнулася у собі, на контакт йшла неохоче. ”Нічого, ще звикне. Можливо, вона просто со ромиться “- подумала я про себе. Пройшов тиждень. Особливих змін у поведінці дитини не спостерігалося, а я все голову ламала, що з цією дитиною не так. Якось я попросила доnомогти мені стіл накрити. Надя, як завжди, покірно й мовчки підкорилася. Якось тарілка одна вислизнула в неї з рук і розбилася, я підійшла до неї, щоб доnомогти прибрати.
Надя на це дуже див но відреагувала, сховала руками голову і вся стиснулася. -Тітка Віра, будь ласка, не бий, я виnадково. Здивуванню моєму не було меж. -Заспокойся, ніхто тебе бити не буде. Хто тебе б’є? Цей випадок став приводом, щоб Надю розпитати. Тут і з’ясувалося, що вітчим її періодично б’є, а мама зовсім за неї не заступається. Я збираюся поговорити з сестрою, але Надя благає мене цього не робити, мовляв, ще гірше буде. Сестра з чоловіком за тиждень повертаються. Я не знаю, як ще дитині доnомогти.