Дідусь із бабусею мали будинок у селі. Мої батьки до них приїжджали нечасто. Я ж з дитинства любила село і дідусин сад. Подорослішавши і вийшовши заміж, я не стала рідше приїжджати туди. Навпаки, коли вийшла в дек рет, то взимку підробляла фрілансом, а на весну, літо та осінь у мене були інші плани. Я потихеньку, крок за кроком, оновлювала сад. Моїми працями там з’явилася алича, черешня, смородина, ожина та багато чого ще. Це також до наявних яблунь і слив. Я не тільки куnувала та садила нові саджанці. А ще шукала і знаходила в мережі нові засоби догляду за садом.
Отже, коли нашому Іллюшці виповнилося чотири роки, сад уже давав солідний врожай. Ми з бабусею просто не встигали все обробляти. Тоді я запропонувала пустити частину на nродаж. – Цей урожай повністю твоя заслуга. Як вирішиш, так і буде. — Сказали мені дідусь та бабуся. Спочатку гроші були малі. Але потім все росли та росли. Дійшло до того, що я частину грошей віддавала бабусі, частину відкладала на саджанці, а там залишалася достатня сума на виnлату іnотеки. Мама мала звичку роздавати всім знайомим плоди з саду.
Загалом не в неї однієї. Багато її знайомих і подруг так робили. Не хотіли зв’язуватися із реалізацією. Ну, це їхні справи. Але як тільки я почала продавати свою продукцію, я заборонила матері роздавати вирощене просто так. І ось що вона відповіла (K) — Як не со ромно, продавати те, що інші даром роздають, — гнівалася на мене мати. — Ну, хочуть роздавати, хай роздають. Мені що? Зрозумій мама, сад — це і праця, і вкладення, і виnлати за іnотекою. Ти сама жодного разу жодне дерево не полила. Тому думаєш, що дерево плодоносить саме собою. Ні. За садом потрібен регулярний догляд. І вкладення. Не розуміє. Ображається. Незабаром вересень, знову час збирання врожаю. І знову мати на мене ображатиметься…