Я прийшла додому з роботи, мене нещодавно підвищили. Тепер я головний шеф-кухар у ресторані. І мені тут же дзвонить чоловік: -Кать, до нас через дві годинки мама з сестрою прийдуть, ти швиденько зроби свою фірмову рибку в духовці. Сходи до магазину, ще фрукти куnити треба. -А що за свято? До чого такий поспіх? -Не можу говорити, я за кермом, все, бувай. Я ніяк не могла зрозуміти, в чому річ, а потім почала аналізувати. Новий рік відзначали у нас вдома, день народження свекрухи також, навіть день народження сестри чоловіка.
Чомусь виходить так, що всі свята відбуваються у нас вдома. І завжди під час застілля готую я одна. Ніхто мені не допомагає, навіть на їжу не скидаються. Просто приходять, їдять за мій рахунок та працю, а потім навіть тарілки у раковину не доnоможуть скласти. За півгодини прийшов чоловік. — Про ти вже встигла до магазину сходити? Я думав, тобі більше часу знадобиться. -Нікуди я не ходила. -В сенсі? А що сталося? Тобі що складно? -Так, мені складно.
Мені важко все робити однією. Витрачати свої гроші на тонни їжі, потім витрачати свій час на приготування, а потім витрачати свої сили на миття посуду. Чому ніхто мені ніколи не доnомагає? -Кать, ну ти ж так смачно готуєш, мамі дуже подобається. -Дуже приємно, але вони повин ні розуміти, що я втомлююся. Я весь день готую на роботі, а вдома хочу відпочити, а не nродовжувати готувати. Чоловік мене зрозумів і повністю підтримав. Виявилося, він думав, що мені навпаки, подобається готувати ще й удома. Але ні. Кулінарія моя професія і після робочого дня я, як і всі, хочу нормально відпочити.