Коли моїй молодшій дочці виповнилося двадцять п’ять років, вона заявила, що їй набридло бідне життя, і вона не збирається так далі жити. Ми з чоловіком були дещо збентежені такою заявою. Так, ми ніколи не жили заможно, але й бідними нас назвати не можна. Звичайна, середньостатистична родина, по ресторанах не гуляємо, але й ніколи не голодували, одягнені, взуті.
Проте Аріна завжди мріяла про інше життя. Вона заявила, що поїде на заробітки до Польщі, щоб мати те життя, на яке заслуговує. Ми з чоловіком не перешkоджали. Вона вже не маленька дівчинка, нехай сама вирішує, що робити зі своїм життям. Ми навіть зраділи, що, можливо, вона нам трохи доnомагатиме фі нансово, хоча й не розраховували на це сильно. Просто ремонт у квартирі давно пора оновити, але грошей на це постійно не вистачає. Аріна живе там близько 5 років. За весь цей час вона нам жодною копійкою не доnомогла, однак це другорядно.
Заробляє вона пристойно, але працює дуже багато і напружено. Всі гроші вона витрачає на одяг та оренду дуже дороrо житла. У неї одяг мішками лежить у квартирі. Коли їй дуже набридає якась річ, вона надсилає її мені та сестрі. Аріна дуже сильно схудла, у мене таке відчуття, що через її необдумані витрати, їй не вистачає на їжу. Мені шкода не неї дивитися. На що вона витрачає своє життя? Особистого життя в неї немає, тільки робота й брендоване ганчір’я. Я з нею не раз намагалася поговорити, але вона відповідає, що її все в житті влаштовує.