Якось я повернулася з роботи – і вдома на мене чекав неприємний сюрприз: всі мої речі стояли в коридорі. Я пройшла в кімнату і запитала чоловіка: -Що відбувається? Чому ти виніс речі із нашої спальні? -Це спальня тепер наша: моя та моєї нової дружини. До речі, я скоро зміню замки. -Взагалі-то, ми ще одружені. -Розлучилися ми давно. Залишилось зробити це офіційно. -Дімо, нам майже 50 років. В нас двоє дітей. Тобі все одно, куди ми підемо? -Все одно. -А що скажуть наші друзі та родичі? -Мені начхати. Оксана переїде завтра. -А чому б тобі не жити в її квартирі? -У неї немає квартири. Я пішла у ванну, щоб вмитися. Сіла на підлогу – і раптом згадалося дитинство. Народилася я в багатодітній сім’ї: у мене було два старші брати. Батько завжди вчив, що брати повинні захищати мене завжди і скрізь. І ось Оксана заїхала.
Оскільки в нас була троячка, нікуди з’їжджати я поки що не збиралася. А Оксана виявилася досить-таки зухвалою дівчиною. Ми склали графік прибирання, але вона й не збиралося його дотримуватися. Я почала частіше затримуватися на роботі, щоб менше з ними контактувати. Щоб мені полегшало, я часто відвідувала моrилу свого батька. І одного разу я поверталася звідти, коли почалася сильна гроза. Я побачила церкву і вирішила зайти туди, щоб перечекати негоду. Дивно, але мені дуже легко на душі. З того часу я стала частіше відвідувати цю святиню. Дорогою звідти була квіткова крамниця, де працювала моя давня подруга Настя. Якось вона запитала мене: -Можеш підмінити мене на півгодини? Мені потрібно в аптеку. Я, звісно, погодилася.
Настя побігла, і буквально за кілька хвилин до магазину зайшов чоловік. Я була приголомшена, адже він був копією мого батька. -Мені 6 червоних троянд. Для дружини… -А як вас звуть? -Володимир. А вам навіщо? -Коли я вас побачила, то одразу згадала свого батька. Його теж звали Володимир. Він забрав квіти і мовчки пішов. Коли подруга повернулася, я попрощалася з нею і вийшла. На вулиці на мене чекав той самий чоловік. Ми познайомилися. Виявилося, Володимире вді вець. Має двох дітей, але вони живуть уже своїм життям, і рідко приходять до батька. Цього вечора ми зрозуміли, що наша зустріч була не випадковою. Стали зустрічатися мало не щодня, у нас почалися романтичні стосунки, і незабаром ми одружилися. Як же я вдячна долі, що в теперішньому моєму житті два Володимири…