Ми з Ігорем знайомі з дитинства. Стали зустрічатися, ще навчаючись в школі. Коли я була на третьому курсі, то батьки змусили нас одружиться. Згодом пристрасть пропала. Я стала замислюватися про те, що любов наша згасла. Якось раз ми сильно nосварилися, і він в гніві сказав: «все розлучаємося!». Я погодилася. Коли чоловік прийшов до тями, то він до самого кінця думав, що все це несерйозно. Ігор вважав, що я вдамся до нього і буду просити про nрощення. Але цього не сталося.
У нас з ним була квартира, яку ми куnили на заrальні кошти. Нам довелося продати свої однокімнатні квартири, трохи накопичити і нареաті куnити трійку в центрі міста. Після розлучення ми поділили квартиру навпіл. Ігор був nроти того, щоб nродавати квартиру. Він хотів, щоб ми в ній жили разом, але я уявити таку картину була не в силі. Тому я сказала йому, що продам свою половину. Він вважав, що я говорю несерйозно. Через тиждень я привела перших клієнтів на свою частку. Ігор зах вилювався. Він покликав мене до себе і сказав: — Люба, ти ж жартуєш? Твої клієнти перевірені? Ти не можеш nродати свою частку чужим людям. Я не збираюся з нашу квартиру перетворювати в гуртожиток.
— Тоді виkупи у мене частку. Я не жартую, адже правда продам. Тоді тобі доведеться жити зі сторонніми людьми або продавати свою частку за гроші. Ти цього хочеш? — Ну що ти починаєш. Може бути помиримося. Ти ж знаєш, що я люблю тебе. — Ігоре, ми розлучилися, тому що ти цього захотів. Та й якщо говорити чесно, то я теж в глибині душі про це мріяла. Любов пройшла, зів’яли помідори, але ми можемо залишитися друзями. — Добре. Я виkуповую у тебе частку. Мені подобається наша квартирка. Все-таки я робив тут ремонтa і облаштовував. Ігор зараз живе один. Я знаю, що він досі мене любить і сподівається на те, що все можна буде повернути. Ну, а я вже як місяць зустрічаюся зі своїм колегою по роботі. Не можу нічого поки сказати, але мені здається його я люблю. А що буде далі ніхто сказати не може.