У мить наша щаслива сім’я перетворилася на групу батьків, які вічно лаються, і нещасливих дітей. І лише малюнок сина змусив нас прийти до тями Напевно, всім подружжям, які довго живуть разом, відомо, що таке криза у відносинах. Згодом відносини втрачають чуттєве забарвлення і стають рутинною звичкою. Ми з Олексієм одружилися на останньому курсі. Спочатку було кохання, пристрасть, коли з’явилися діти, значно збільшилася кількість відповідальності та справ. Чоловікові довелося намагатися заробити більше, і він пропадав на роботі. А я цілий день крутилася по дому та з дітьми. Дочці нашій уже вісім, а синові шість. Вони начебто самостійні люди вже, у нас із чоловіком з’явилося більше часу. Але ми тут виявили, що між нами не лишилося нічого спільного.
Тепер ми часто стикалися вдома, зазвичай, це провокувало кон флікти. Ось я приходила після магазину і бачила, що він лежить на дивані, а довкола бардак. -Льоша, ти вже не можеш виправдовувати свою лінь тим, що багато працюєш. Ти коли з роботи прийшов, га? Три години тому? Прийшов і лежиш, як тюлень. Тебе ср ач навколо себе не бентежить? Чи складно речі на місце покласти? -Як же ти набридла мене пиляти! Вічно тобі все не те! Ми сварилися, а потім ображені йшли спати до різних кімнат. Я не знала скільки ще так можна жити. У запалі спекотних суперечок ми з чоловіком якось забули про дітей, які були свідками наших сварок. Якось після лайки з чоловіком я зайшла до кімнати сина, щоб дух перевести, а там Сашко сидів і малював. -Що малюєш? – Запитала я.
Він повільно обернувся до мене, на його очах блищали сльози. -Малюю нашу сім’ю. Я підійшла ближче і за вмерла. На білому листі чорним олівцем було виведено чотири постаті. Вони стояли далеко один від одного, були самі собою. Дві постаті дорослих один на одного кричали. Мені здається, у мене навіть щоки почервоніли від сорому. Коли Сашко заснув, я віднесла його малюнок чоловікові. Його він також вр азив. Того дня ми вперше нормально поговорили. Ми повинні зберегти сім’ю заради дітей і переступити через свій егоїзм.