З рідних мені людей залишився лише син – Остап. Він зі своєю дружиною та донькою живуть від мене дуже далеко. На пенсії я вже кілька років, тому незважаючи на відстань, частенько їжджу до них у гості. Куnую всього найсмачнішого, готую їх улюблені страви і вирушаю в дорогу з величезними сумками. З Олесею я завжди хотіла мати добрі стосунkи.
Адже мир між свекрухою та невісткою – запорука міцної родини. Тому я на подарунках Олесі ніколи не економила. Нещодавно у моєї свахи був день народ ження. Я, звичайно, прийняла запрошення, і навіть приїхала заздалегідь, щоб доnомогти їй у господарстві. Будучи на кухні, я краєм ока помітила у неї чайник – такий самий, як я дарувала Олесі. Спочатку думала, мовляв, здалося, чи просто збіг, але коли я полізла в шафку за склянками, зрозуміла, що все це подарований мною сервіз. Я спитала у свахи, звідки у неї ці речі.
Вона сказала, що дочка завжди приносить і залишає в неї вдома, каже, що їй ці речі не подобаються або ні до чого. Звичайно, мені було дуже неприємно почути все це, адже дарувала я їх від щирого серця. Коли прийшли діти, син вручив мені маленький букет, а я дала трохи грошей своїй онуці на цукерки – і все. Діти перешіптувалися між собою, і я розуміла, що вони дивуються з того, що я не вручила їм величезні сумки з гостинцями – як вони звикли. Я спокійно повечеряла, всіх обняла і мовчки поїхала додому. Вирішила для себе, що нічого з невісткою та сином говорити не буду. Якщо не цінують – то більше не отримають. Все дуже просто…