Коли мій син Вася одружився з дівчиною із сусіднього села, то переїхав жити до неї. Ні ми, ні батьки нареченої не були баrатими. Тому відразу після весілля дружина мого сина почала наполягати на тому, щоб мій син їхав на заробітки. Вася знайшов потрібну бригаду, і почав їздити за кордон на півроку. Приїжджав додому лише на кілька днів, відпочивав – і знову в дорогу. Все, що заробляв та висилав мій син, невістка вкладала у будівництво. Спочатку вони хотіли просто відремонтувати батьківську хату, але дуже скоро Галина, невістка, вирішила будувати новий будинок. Вася погодився. За півроку Галя побачила, що сусід планує будівництво двоповерхового будинку.
\”Як це наш будинок буде гірше сусідського?” – вбила собі в голову Галина, і знову почала дошкуляти мого сина працювати більше і більше. Все це тривало років 20. Спочатку будівництво, потім ремонт, нові меблі тощо. На новосілля мене не покликали, але син приїхав за мною наступними вихідними і повіз показувати все те, заради чого орав усі ці роки. Будинок справді був вражаючим. Але мене здивувало те, що на честь мого приїзду Галина накрила стіл у старому будинку. А свій новий будинок вона показувала мені як музей – і то кілька хвилин. -А коли ви збираєтеся переселятися до нового? – Запитала я, але Галина промовчала. Мені стало шkода сина.
Через забаганки своєї дружини, він 20 років проорав на заробітках, не бачив навіть, як виросла його дочка, вступила до університету – а зараз його навіть не пускають у новий будинок, який він відбудував за рахунок свого здо ров’я. Через кілька років сина не стало – серце. Він так і не встиг пожити у своєму новому домі. Галина плакала, але, швидше за все, не через втра ту чоловіка, а джерело фі нансового доходу. Цього року виходила заміж моя онука. Церемонія була скромною, я була на ній. Дуже я сподівалася, що Галина хоча б молодих впустить жити в цей будинок – але не тут-то було. Будинок і надалі залишився музеєм, а молоді почали винаймати квартиру.