Нещодавно я чекала на свою чергу в поліkлініці і там познайомилася з вкрай цікавою жінкою. Ірині Ігорівні шістдесят років, і вона прожила досить цікаве життя. Вона вийшла заміж у двадцять років. З самого початку вона знала, що не хоче дітей, хоче жити на втіху, вкласти сили в кар’єру, а також об’їздити весь світ.
До тридцяти чоловік не хотів її дітей, а потім захотів. Тоді Галина з ним роз лучилася. Далі вона займалася виключно виконанням своїх мрій. Вона об’їздила півсвіту, одягалася у бутіках Франції. Під кінець її розповіді я її запитала: -А ви не шkодуєте про ухвалене рішення не заводити дітей? Жінка посміхнулася до мене. -Ні, люба, я зовсім не шкодую.
Багато моїх приятелів завели дітей, присвятили їм все життя, але зараз абсолютно самотні. Адже діти, що підросли, живуть своїм життям. Їм зовсім не до старих батьків. А в мене достатньо коштів, щоб найняти людину, яка подасть мені воду у старості. Після розмови з цією жінкою почуття маю якісь змішані. Схоже що вона справді задоволена своїм вибором.