Нещодавно прийшла до мене сусідка Лера, почала розповідати про своє нещастя. Я спочатку здивувалася, адже сім’я у них така гарна. А виявляється, у кожного своїх nроблем вистачає. Вийшло так, що старший син Лери – Андрій не рідний син її чоловіка. Вітчим усиновив його, коли хлопчику виповнилося 2 роки. До того ж сам хлопець дізнався про це від носно недавно. Тоді для нього все стало на свої місця. Вітчим його не бив, не ображав, але ставився дуже суворо.
Якщо приносив зі школи не 5, а 4, це прирівнювалося до покарання, і Андрій мав стояти в кутку кілька годин. Вітчим насильно віддав його на спорт, хоча хлопчика більше цікавлять книги. В останньому класі вітчим сnлатив усіх репетиторів для того, щоб Андрій вступив до бюд жету. Якби вступив на nлатне відділення, то вітчим би не став nлатити за освіту. То пішов би тоді хлопець мішки розвантажувати. Своїх молодших, уже рідних, дочок батько дуже любив, дуже балував. Їм спускалася nогана поведінка, низькі оцінки. Їм куnувалися найкращі подарунки, найдорожчий одяг. Вони часто їздили на море, до дівчат було відношення шикарне.
Але Андрій думав, що це через те, що вони дівчатка і тим більше ще й молодші. Але виявилося не лише в цьому причина. І ось прийшов якось увечері вітчим трохи напідпитку. Став, як завжди, допитуватись у Андрія, чому той, живучи в його будинку, не шанує батька. Андрій не витримав, сказав, що тому, що той часто п’є, nоганий приклад сім’ї подає. Тоді вітчим йому відповів, якщо не подобається таке життя, нехай з’їжджає з його квартири. Адже Андрій зараз першокурсник, навіть якщо візьме підробіток, то на оренду квартири точно не вистачить. А в гуртожитку вже всі місця зайняті. І що тепер робити Андрію, куди йому податися – Лера не знає: сидить і сльо зи ллє.