Я зі своїм першим і єдиним чоловіком роз лучилася, коли синові було 2. Чоловік був не такою вже підлою людиною. Він залишив нам 3-кімнатну квартиру, на яку ми з ним накопичили разом, а також щомісяця пересилав мені гроші на картку, доки я сама не знайшла роботу. Я виховала свого Ванюшу одна, адже більше заміж не виходила. Все було наче неnогано, але потім, коли Іван уже виріс, я зрозуміла, що в його вихованні була явна нестача чоловічої руки. Іван був надто добрим і довірливим.
Їм просто було керувати. Всі його дівчата користувалися ним, а йому потім було дуже боляче це прийняти. Коли Іван привів додому Олену, я шалено зра діла, адже дівчина відразу здалася мені дуже милою, товариською та доброю. Я вже подумала, хоч з цього питання доля виявилася до мене прихильною, але не тут було. Олена різко змінилася раптово. Олена поводилася дуже грубо до мене, але апогеєм такої поведінки стало її ставлення до одного мого кроку. Мій батько захво рів, і я вирішила забрати його до себе, поки той не видужає.
Будинок у нас був великий, тож nроблем із цим бути не повин но було. Тут Олена чомусь почала поводитись жа хливо. Мій тато сам іноді готував нам вечері, мив за собою, забирався, але невістка ставилася до нього негативно. Іван з Оленою часто закривалися у своїй кімнаті, не спілкувалися з нами, а одного разу Олена заявила, що вони збираються nродати будинок мого батька, щоби купити собі окрему квартиру. – Не для таких зухвалих і невдячних мій батько все життя горбатився, – сказала їй я, – цього не бути. Хочете жити окремо – збирайте на свою квартиру самі. Після цього невістка вмовила сина переїхати до її батьків. Ну, якщо мій син, у якого я всю себе вклала, чинить зі мною так, то я безсила.