Завтра ювілей свекрухи. Сімдесят п’ять років виповнюється. Відзначатимуть у вузькому сімейному колі, на квартирі ювіляра. Свекруха завжди старанно стежила за собою, і не виносила неохайний вигляд рідні. Якщо хтось із рідні ігнорував свою зачіску, костюм чи гоління, свекруха обов’язково вказувала на це. Та ще з єхидством. З’явитися до неї на ювілей у повсякденному вигляді – означало потрапити на гострий язичок свекрухи. Тому Алла сьогодні вирішила сходити до перукарні та зробити зачіску.
Відпросилася на роботі та поїхала на інший кінець міста, до свого майстра Софії. Та стригла і укладала її волосся ще з того часу, коли Алла жила з мамою по сусідству. – Аллочка, привіт! Проходь, сідай. Як стригтимемося? Як зазвичай? – Не зовсім. Потрібна зачіска. Сьогодні йду на свято. – Зрозуміло, – сказала Софія і почала працювати. Алла, повністю довірившись майстерності Софії, заплющила очі і поринула у свої думки. Про чоловіка, про трьох синів…
Прийшла до тями, коли зрозуміла, що майстер влаштував їй повноцінну стрижку. “Ні, Ганна Семенівна мені комплімент не зробить. Знову вколе, що з такою зачіскою тільки хлопчикам ходити. Ну і Бог з нею”, – подумала Алла. Але переривати майстра вже було пізно. – Стрижка готова! Можеш милуватися! – сказала Софія. – Взагалі я просила зачіску, а не стрижку. – Як? І як тепер бути? – Та нічого. Роби укладку. – Вибач будь ласка. Таке сталося вперше у моїй практиці. – Не переживай. Все нормально, – сказала Алла, а сама подумала: “Менше треба слухати свекруху. Не маленька вже!” Свято пройшло чудово. Свекруха до зачіски Алли не чіплялася. А чоловік навіть не помітив виnадкової зачіски дружини. Звернув увагу, коли дружина розповіла про казус, що трапився з нею. – Ти в мене красуня і з зачіскою, і зі стрижкою. Та й яка між ними різниця?