Я сільська дівчина, а от менталітетом я з самого дитинства сильно відрізнялася від своїх однолітків, адже все ж таки поводилася я як справжня городянка: не любила проводити багато часу на вулиці, не дуже любила природу, якщо чесно… у сенсі, так, види там дуже гарні, але комарі, всякі кусачі рослини, палюче сонце – все це завжди мене напружувало. Мене більше тягнуло до висот, до бруталізму в архітектурі та розкритті людини, її натури за допомогою творчості. Мені не хотілося прожити все своє життя у селі, де навіть зв’язку нормального не було.
Хоча тоді брак зв’язку я ще не відчувала, адже я і не знала, які диво-пристрої існують у цивілізованому світі, а як тільки я перебралася в місто, я, м’яко кажучи, здивувалася, адже в місті, гуляючи навіть закинутими вуличками, я помічала такі цікаві нововведення, якими у селі й не nахло. Мені не знадобилося багато часу, щоби влитися в колектив міських дівчат. Подруг я знайшла багато, і незабаром я сприймала все міське, як щось рідне, і назад до села я точно не повернулася б. Незабаром у мене в місті і хлопець з’явився набаrато старший за мене.
Він був дуже дбайливим та добрим. Красиво про мене дбав, чого мені не вистачало. Але не може бути все так красиво. Незабаром сталося те, що мене дуже образило. Ми з хлопцем обоє були дорослі люди, і на запитання, чому він ще мені не зробив пропозицію, він зізнався, що зі мною він зустрічається потай, адже в нього вже є дружина, проте з нею він збирався роз лучитися . Мені було начхати, що він любив мене, адже якщо він так легко був готовий зруйнувати шлюб за ради іншої, таке могло статися і зі мною. Усвідомивши це, я з ним одразу роз лучилася. Все ж, якими б різними не були люди, у селі люди завжди чесніші.