Так часто буває, коли відмінницям подобаються хлопчики-хулігани. Але мені Михайло сподобався відразу не тільки тому, що він такий хуліган, а тому, що він був найсміливішою людиною, яку я тільки знала. Справа в тому, що в дитинстві я отримала велику nсихологічну травму, а точніше переляк. Хлопці зі школи вирішили пожартувати з мене. Мені було років 8-9, вони покликали мене погуляти разом з ними, але час був пізній, уже темніло. Вони запропонували мені таку гру – зав’язують очі та ведуть у цікаве місце.
Я вирішила ризикнути. Мені зав’язали очі, ми довго йшли. А потім різко стало так тихо, наче я сама. Я розв’язала свої очі і виявилася одна практично вночі на цвинтарі. Так ще через одну могилку став летіти привид просто на мене. Я так злякалася, що зомліла прямо на цвинтарі. Коли я прийшла до тями, то вже була в лікарні. Через страх я півроку не розмовляла, а потім мені стало страաно буквально все – ходити в ліс, купатися в річці. Бо привид виявився лише муляжем.
Хлопці спеціально зробили його, щоб мене налякати, і в них це вийшло на всі сто. А потім я зустріла Мишка. Він мені здався таким сміливим, він міг зробити все те, чого я боялася. Стрибав по деревах мені за яблуками, і не боявся страшного собаки за огорожею. Він міг зробити якусь дурість, зовсім не думаючи про наслідки, а проблеми вирішував дуже швидkо та легко. З такою людиною я відчувала себе у безпеці. Але після школи інтереси Михайла стали більш екстремальними, він вирішив красти. І так його впіймали, посадили на два роки. Я вирішила, що точно чекатиму свого Мишу. Мені всі кажуть, що це погана ідея, адже із в’язниці повертаються іншими людьми. Але мені все одно краще, ніж з Мишком, мені не буде ні з ким.