Останні шість років мій чоловік на заробітках у Чехії. Ми родом із маленького міста, де зовсім непросто працевлаштуватися, а у нас двоє маленьких дітей, яких треба годувати та одягати. Заробляє чоловік у мене добре. Завдяки його старанням ми нічого практично не потребуємо. Нещодавно ми вирішили перебратися з дітьми на якийсь час до чоловіка до Чехії.
Нелегко жити далеко від kоханого, і я, і діти дуже скучили за Іваном. До того ж, це розумно в поточних обставинах. Ми неnогано влаштувалися. Начальник мого чоловіка доnоміг нам знайти квартиру у Празі. Зараз дуже складно знайти в столиці житло. Квартира у нас маленька, але затишна. Ми не плануємо жити на чужині. Чоловік дуже хоче повернутися на батьківщину.
Тільки нещодавно до мене дійшли чутки, що багато наших родичів нас засуджують за те, що ми зараз закордоном живемо, засуджують у боягузтві. Хіба ми вин ні в тому, що на батьківщині важко знайти роботу? Я вважаю, що в першу чергу я мати, а мій чоловік батько, а це означає, що наше першорядне завдання – подбати про комфорт, безпеку та ситість своїх дітей. Якщо, виконуючи свій батьківський обов’язок, я ризикую зазнати осуду, добре, так тому й бути. Це не змінить мою позицію.