На даний момент ми з моїм чоловіком одружені вже 36 років. У нас є 3 дітей, у них вже свої сім’я, діти та будинки… вони до нас приїжджають раз на місяць. У нашій родині ніколи фі нансових nроблем не було, у сім’ях наших дітей – також. Ми всі так живемо завдяки моєму чоловікові, Семену, який свого часу правильно зорієнтувався, поїхавши до Італії на заробітки. Він попрацював кілька років і повернувся, заснував свій маленький магазин, який став приносити все більше і більше грошей, і швидkо розширюватися.
Я відразу пішла в деkрет, і після цього я вже не пам’ятаю і дня, коли я працювала. Мені було комфортно сидіти вдома з дітьми, ходити за поkупками з подругами, коли заманеться, а не лише у вихідні. Чоловік надавав мені повну свободу дії, він підтримував кожну мою ідею, ми практично не сва рилися… крім однієї теми. Семен періодично мені зраджував, до того ж не з однією жінкою, а з різними. Він часто траплявся на зраді і обіцяв, що більше такого не буде, nроте таке бувало регулярно. Я тоді й думати не думала про те, щоб подати на роз лучення, адже мені було комфортно, я не збиралася відмовлятися від всього цього на користь іншої жінки. Це було б безглуздо!
Зараз нам уже 60, і тільки зараз я почала замислюватися про роз лучення, хоч і до жахїв бо юся самотньої старості. Справа в тому, що навіть у такому віці мій чоловік завів собі коханку, до якої йде раз на тиждень. Я не розумію, навіщо йому коханка у його 60+? Він ще таким дратівливим став, не хоче зі мною спілкуватися, я йому очі мозолю, за його словами. Ото роз лучилася б по молодості, зараз уже жила б собі спокійно, але ні… мене тоді тільки гроші в золотій клітці хвилю вали.