Поліна сиділа у дворі, хитаючи перед собою коляску. У ній спав її онук від сина Андрія, який наро дився від другого шлюбу. З першою невісткою Поліна так і не порозумілася. Та була дуже kонфліктною особою, не те що друга невістка. Від першого шлюбу у Андрія є дочка, яка цього року якраз пішла до школи. Батьки дівчинки роз лучилися два роки тому. Розлучення було важким, та й шлюб не відрізнявся якоюсь легкістю. Варто зазначити, що вся справа була в Андрії.
Чоловіком він був ніяким, ось тільки батьком бути він намагався щосили. -Як там Ірочка-то? До школи пішла? – запитували у Поліни подруги. -Я не знаю. Два роки про неї нічого не чула. Колишня невістка не дозволяє з нею спілкуватися. Але ж страждала від усього цього лише дитина. Ірочка дуже любила Андрія, але зараз, мабуть, уже забула. -А Чому син твій нічого не робить? Він має право зустрічатися зі своєю дитиною! -Це тільки збоку виглядає просто. Якщо Андрій подасть до суду, то суддя призначить певний час.
Він прийде до своєї kолишньої дружини – а ті просто двері не відчинять. Не кожен день органи опіки викликати! Ось, торік у дівчинки був випускний у садочку. Андрій дуже хотів піти, але я залишила його. Сказала, мовляв, згадай про свою kолишню: ця божевільна точно там буде. Ще й сkандал закотить на весь садок! Воно тобі потрібно? Поліні здається, що Андрію просто треба зачекати. Незабаром дівчинка виросте, і сама в праві вирішуватиме – спілкуватися зі своїм батьком чи ні. Ось тільки дитинство буде позаду…