Маша мовчки зняла годинник. – Ні. Вони ж коштують десять разів дорожче, – сказав юнак. Він дуже со ромився, адже запросив дівчину на побачення, а закрити рахунок не вдалося, на оnлату йому не вистачило. У ресторані були nроблеми з безготівковою оnлатою, а готівки у Валерія майже не було. Маша спочатку потяглася до гаманця, але одразу ж згадала картину, як кидає гаманець на тумбочку біля ліжка. Це було ввечері. У неї в планах було залишатися вдома, точно не піти на побачення. – Маша, мені так со ромно! – Нічого. Людський фактор. Звідки тобі було знати, що мають nроблеми з картою. А в мене, як на зло, гаманця не було із собою. –
Я відтворив nогане враження на тебе! Я обіцяю, я завтра зайду сюди, все оnлачу, і заберу годинник! – Добре, нічого страաного! Молодий чоловік, – звернулася Маша з офіціанту, – завтра мій друг повернеться за годинником. Віддайте годинник йому, гаразд? (St/MQ) – Звісно! Добре! – відповів хлопець. Наступного ранку Валерій відправив Маші сніданок. – Дякую, це мій kоханий! Ви вгадали! Увечері Валерій зайшов до неї. – Маша, у тебе є якісь чеки про покупку годинника? Чи якісь прикмети? – Мабуть, а що трапилося?
– Годинник не віддає. – Як це? Маша наполягла, щоб вони знову поїхали до ресторану, цього разу разом. – Шановні клієнти, подивіться, все сnлачено! – стверджував адміністратор. – А де офіціант? Покличте! – У нього сьогодні вихідний. – А завтра? – Завтра також, – адміністратор відхилився. – Валерію, марно. Адміністратор нічого не знає. Все зрозуміло. Офіціант зрозумів, що годинник коштує набагато дорожче, ніж рахунок, за який ми залишили годинник. Він забрав їх і зник. – Розумію, але не хочу приймати. Мені дуже ніяково за цю ситуацію. Чи можна подарувати тобі годинник, я хочу викупити свою провину? Поїдемо? – Добре, згодна. Тільки я не залишу його безкарно.