Коля приїхав до рідного села, раніше у старому будинку жила його бабуся, а коли її не стало, то дім дістався онукові. Не був Коля тут кілька років, усе довкола заросло травою. Але найбільше було кульбаб. Коля згадав, як бабуся йому в дитинстві казала: -Не рви квіточки, дуже гарні. От буде у нас найгарніший город, тоді прийде до тебе така сама наречена. Коля не розумів тоді, про що говорить бабуся і в тиху рвав кульбаби і здував їх насіння. Бабусі зараз немає, зате навколо її будинку ціла галявина кульбаб.
Коля вирішив трохи прогулятися і подався до лісу. Дорогою додому він заблукав. Давно не був у рідних краях, багато що змінилося в тому числі і ліс. І тут зустрів він гарну дівчину з довгою золотою косою. Це виявилася Варя. -А ви хто? Я у нас у селі всіх знаю, а вас вперше бачу. Коля розповів про свою бабусю докладніше, виявилось, що Варя її знала. -Дуже добра бабуся у вас була, давайте я вам доnоможу, покажу, де ваш будинок. З того часу Варя з Колею почали більше гуляти разом, він доnомагав дівчині носити воду у лазню.
Варя доnомагала Колі облаштовувати будинок, готувала йому пироги, такі ж смачні, як бабуся робила. Коля почав розуміти, що більше не може уявити свій день без Варі. Та що там день, усе життя. -Коль, не рви квіти, такі гарні, мені дуже подобаються, – сказала Варя. Після цього він точно вирішив, що пови нен зробити Варі пропозицію, тому що бабуся мала рацію – нареченій сподобалися квіточки, вона виявилася тією самою, яка повністю підходила Колі.