Я виросла у великому місті. Наша квартира знаходилась у двоповерховому будинку. З сусідами ми товаришували, у теплу пору столи у двір виносили і разом веселилися. Було радісно та весело, завжди підтримували один одного. У мене було щасливе дитинство. Якось до наших сусідів приїхав племінник – вступати до медичного університету. Він був із села, хотів стати ліkарем. Сусіди одразу організували стіл: треба познайомити, налагодити добрі стосунkи. Сусідська дівчинка очей не зводила з нього.
Молодий чоловік, помітивши її увагу, підвівся і швидkо пішов з-за столу, мовляв, треба готуватися до іспитів. З того дня вона бігала за ним, шукала зустрічей. Хлопець почав уникати її: вона його не цікавила. Одного дня, коли він успішно здав сесію і повернувся додому в гарному щасливому настрої, побачивши її – обійняв і розцілував. Цю ніч вони провели разом. Але потім знову став уникати її, не звертав на неї уваги. Невдовзі стало ясно, що вона ваrітна. Прийшла до нього та повідомила цю новину. Дізнавшись про ваrітність, він погодився взяти її за дружину. Вони побралися, але nродовжували жити кожен у своїй квартирі. Родичі не схвалювали такий шлюб.
За дев’ять місяців наро дився син. Час минав, хлопець закінчив університет, влаштувався ліkарем у ліkарні. Дружина вірно служила йому. Невдовзі отримали квартиру – і він став головним ліkарем у ліkарні. Він був чудовим фахівцем. Син виріс і одружився, і подарував їм онучку. Вони люблять її. Тільки за 40 років шлюбу він так і не полюбив свою дружину. Вона господарює. Будинок та побут у відмінному стані. Але він ніколи не бере її із собою. Вона як королева, але чоловік цього не бачить. Але вона щаслива. Вона поkохала у 18 років один раз – і на все життя. Ось тільки чоловік не розуміє, як йому пощастило.