У мене є молодший брат, він від іншого тата, у нас ніколи не було теплих почуттів один до одного, та й різниця у віці у нас велика. Мама вийшла заміж вдруге, точніше – вони не були формально одружені, просто разом жили. Мені було страшно перебувати з вітчимом, бо він дуже багато випивав. Моя мама вирішила наро дити йому дитину, сказала, що після цього він точно перестане пити. Після появи мого зведеного брата вітчим піднімав на маму руку, а вона терпіла це все, а в один день його не стало. Не див но, адже при такому способі життя його давно вже не мало бути.
Я до цього часу вже поїхала до іншого міста на навчання, мама виховувала сина одна, точніше, дозволяла йому все. Я казала, що таке її виховання до добра не доведе, а вона відповідала, що у хлопчика ст рес, треба його підтримувати та давати свободу. У результаті вийшло так, що син пішов стопами батька: з 15 років почав пити. Я взагалі не приїжджала до мами, бо він влаштовував сkандали. Я казала мамі, щоб вона його вигнала, поки з нею нічого не сталося. Вона мене не слухала, зрештою залишила його в квартирі, а сама поїхала до нового чоловіка в інше місто.
Брат перетворив квартиру на бомжатник, проводить час із собі подібними і не збирається змінюватися. Мама ж мені дзвонить і просить поїхати до нього, розуму навчити. Я не можу зрозуміти: якщо вона так переймається своїм сином, чому сама не поїде. Мама сказала мені, що вона вже не молода, а я як старша сестра повин на просто поставити його на ноги. Мама забуває, що я сама всього домагаюся, мені нема на кого покластися, і одній мені важко. Крім того, він навряд чи мене послухається: він взагалі нікого не слухає. У нього навіть дівчина була, й то не витримала, втекла. Він заради неї не кинув пити, мене й поготів не послухає.