Ще до відходу в армію Христина обіцяла Владу, що буде його покірно чекати, але коли Влад уже повернувся, у Христини була дитина, і, звісно, не від нього… Христина довго вибачалася, говорила, що вона була n’яна, що це було без її згоди і вона нічого навіть не пам’ятала, ось тільки для Влада ці слова були порожніми, він довго не спілкувався з Христиною, але через деякий час знайшов у собі сили пробачити її.
До її дочки він ставився нормально, не любив її, звичайно, але й не було начхати, скоріше, як до дитини друга. Ось тільки ситуація трохи змінилася, коли у пари з’явилися ще діти, цього разу від Влада. Вони вважали доньку Христини своєю сестрою, проте згодом, ставлення Влада до нерідної доньки змінилося, він став частіше чіплятися до неї, іноді просто ігнорував її, загалом усім виглядом показував свою неприязнь до неї.
Минали роки, діти росли, Влад ще не любив доньку Христини, а коли тій виповнилося 17, вітчим дав їй усі її речі в рюкзаку і відправив в інше місто, мовляв, вже зовсім доросла, йди там своє життя будуй, а в нас і так 3 дитини – ти зайва. Тоді серце Христини розбилося на маленьки шматочки. Адже вона любила свою дочку, ніхто цього не скасовував, але для неї було б краще залишитися з трьома своїми дітьми та чоловіком, ніж тільки з однією дитиною та ні з чим.