Володимир повертався додому. Була п’ятниця, вдома на нього чекали діти, кохана дружина та смачна вечеря. Поруч із будинком його зупинив жебрак. Він просив грошей, але Вова знав, навіщо вони йому і не звернув уваги, проте раптом він глянув в очі молодого чоловіка і не зміг повірити у побачене. – Сьома, ти чи що? – Запитав Володимир. Семен був давнім другом Володимира. Одного разу він зник з усіх радарів, і ось він у такому вигляді з’явився знову. Чоловік довго чинив опір, але Вова зміг його умовити повечеряти разом. – Ну, розказуй, що з тобою сталося? – почав Вова, – у тебе ж такий процвітаючий бізнес був. Куди ти зник? Як так скотився?
– Та почекай ти, все по порядку, – Семен ковтнув міцного напою, – пам’ятаєш у мене дівчина була, Надія? – Пам’ятаю, з її появою ти і почав рідко з нами тусуватися. – Ось. У нас з нею все начебто було серйозно, але коли я почав говорити про весілля, вона сказала, що в мене занадто маленька зарnлата для сім’ї. Моя наречена запропонувала мені попрацювати з її знайомим, який саме займався автомобільним бізнесом. Мені треба було зустрітися з клієнтом, забрати гроші та підвгнати йому машину. – Тепер зрозуміло, куди ти зник тоді. – Ну чого ти перебиваєш? Слухай далі. Якось мені трапилося дуже велике замовлення. Коли я повертався в машину вже з грошима, у мене влетіла інша машина.
Загалом так вийшло, що мені потім якісь представники чогось там почали ставити питання про рід моєї діяльності, і я під тиском віддав їм усі гроші. – Але ж у тебе бабуся є, як ти на вулиці опинився? Та й дівчина… – Яка дівчина? Не січеш чи що? Вона тепер з тим дружком крутить. Думаю, навіть цей випадок був їхньою підстановкою… А бабуся… її не стало рік тому, брат усе собі тишком-нишком переоформив. Я там тепер небажаний гість. Але це не твій смуток, Вов, не парься. Я не міг лишити давнього друга на вулиці. Я знайшов йому місце у гуртожитку, а потім і роботу. Поки він працює охоронцем, на їжу вистачає, але він цілеспрямований хлопець, я впевнений: він зможе стати на ноги.