Я любила свою свекруху, і після того, як вона пішла з життя, сильно сумую за нею. За життя вона була такою доброю, розуміючою жінкою; я любила її, як рідну матір і часто так і називала. Останні роки життя вона майже не виходила з дому, постійно лежала, її доглядала я, довелося навіть звільнитися з роботи, щоб цілодобово стежити за нею. Коли ми дізналися про nроблеми зі здо ров’ям, вирішили переїхати до свекрухи, але квартира була маленька, у нас, до речі, теж.
З цього становища ми знайшли ідеальний вихід: продали обидві квартири та куnили одну велику . У цих просторих апартаментах могли розташовуватися як ми, так і діти. Отак і жили майже десять років. Коли хво роба ще була на першій стадії, свекруха часом доnомагала мені по дому, хоча найчастіше псувала все. Але я не злилася, розуміла, що вона зазнає болю, щоб доnомогти мені. У свекрухи, крім чоловіка, була ще молодша дочка. Золовка ніколи не дзвонила матері і за всі ці роки приїхала лише раз, щоб забрати гроші за свою частку в квартирі свекрухи.
Коли ми куnили нову квартиру, частину оформили на свекруху. І ось після її відходу золовка знову з’явився за своєю часткою. Ми з чоловіком були такі здивовані: у неї ні со рому, ні совісті. Вона жодного разу не приїхала до хвор ої матері, не цікавилася її справами, хоча свекруха постійно питала про неї. Крім того, ми вже віддали їй гроші. Але ні, для неї це не є аргументом. Напевно, доведеться йти до суду. Я не дозволю їй жити на всьому готовому.