Після весілля ми з Віталіком переїхали жити до його мами. Квартира у неї велика, три кімнати. Але також з нами ще жив молодший брат Віталіка-Антон. Антон працював в офісі, вів малорухливий спосіб життя і дуже любив поїсти. Раніше ми давали гроші свекрусі, так ще й куnували додому продукти. Але нещодавно на мене переписали стару квартиру бабусі. Ми з Віталіком так зраділи, тільки ось потрібно було попрацювати над ремонтом, в квартирі кілька років ніхто не жив. Всі наші гроші йшли на ремонт. Ми всі вихідні пропадали в тій квартирі, допомагали робітникам, щоб скоріше все закінчити.
Свекрусі гроші ми перестали давати, але все одно куnували продукти в будинок. І тут я стала помічати, що їжі до вечора вдома у свекрухи практично не залишається. Ми вечеряємо яєчнею або недоїденою кашею. На ранок я запитала у свекрухи: – Я вчора котлети куnувала, хотіла сьогодні посмажити … де вони? – Так я їх вже посмажила. – Чудово, зараз Віталік прийде, всі разом поїмо. – Так вже пізно. Я як посмажила, то Антон відразу все з’їв. Дуже смачно було. – Минулого тижня я куnувала пельмені, де вони тепер?
– Так Антоша їх теж з’їв, тільки наступного разу бери в жовтій упаковці, вони більше Антоші подобаються. – А чому це ви дбаєте тільки про молодшого сина, а на Віталіка вам все одно? – Так Антоша у мене один, а у Віталіка ти є. Ця фраза мене просто розлютила. Того ж вечора я зібрала всі свої речі і речі чоловіка. Ми попросили наших друзів доnомогти нам перевезти їх у квартиру бабусі. Хоч ми і спали на надувному матраці, зате їли спокійною і багато, і ніхто у нас їжу не крав.