Я люблю дарувати подарунки! Це робить мене щасливою. Але при цьому я не вважаю, що всі інші повин ні робити те саме. Мої мама та свекруха обидві дуже черстві, що, можливо, пояснюється віком. Моя мама тільки надсилає вітальні листівки, а свекруха купує подарунки лише своїм онукам. Раніше вона пропонувала мені та моєму чоловікові лі ки від кліщів, але зараз і це припинилося. Але моя свекруха, навпаки, із задоволенням отримує подарунки. І від мене, і від чоловіка, і дочки. Ми живемо звичайним життям, тож подарунки рідко перевищують тисячу.
Отже, настало 8 Березня. Вирішила я подарувати свекрусі упаковку смачних кексів із дороrого магазину. Думала, що вона оцінить. Але виявилось, що я помилилася. Вона знайома з однією жінкою, чия дочка Олена і я працюємо в одній компанії. Після свят Олена підійшла до мене випити кави і, посміхаючись, запитала: – Що ти подарувала свекрусі, що її так здивувало? Цукерки із продуктового магазину? – Що саме ти маєш на увазі? – Я не могла зрозуміти. – Ну, вона критикувала тебе у моєї мами за те, що ти куnила такий де шевий подарунок для неї…
Я ошелешилася , а потім показала Олені цінник і запитала, чи вважає вона мій подарунок дешевим. Вона була вражена. – Наступного разу одразу називай їй ціну, щоб не було непорозумінь, – сказала Олена. А я була роздратована. Найсмішніше, що наступного разу, коли я її побачила, вона мені сказала: – Я думала, ти знову приготуєш ці тістечка до чаю… Вони були чудові! – Я не можу їх спекти, – сказала я. – Вони продаються в надто дороrому магазині. – У дороrому магазині? То чому ти їх куnила? Що не могла спекти? Я не впевнена, повірила вона мені чи ні, але я почувала себе набагато краще.